«Дівчина А»
Ебігейл Дін

Дiвчина А
Ебiгейл Дiн

Тридцятирiчна Лекс намагаеться жити як усi. Не згадуючи про те, ким вона була колись. Але повiдомлення про смерть матерi у в’язницi зводить намагання Лекс нанiвець. Бо вона – та сама Дiвчина А, про яку колись писали всi британськi газети. Дiвчина, котра змогла втекти з моторошного Будинку жахiв. І тепер вона його успадкувала. Чи зумiе Лекс перетворити оселю болю та страждань на символ надii i прихисток для нужденних? Чи витримае натиск спогадiв про звiрства, якi батько-фанатик чинив у цих стiнах над нею та ii братами й сестрами? А чи минуле поглине ii цiлком, немов те болото, на якому стоiть рiдний, однак ненависний будинок?..

Эбигейл Дин

Дiвчина А

© Abigail Dean, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2021

* * *

Мамi, татовi та Рiчу

1. Лекс (Дiвчина А)

Ви не знаете мене, але бачили мое обличчя. На раннiх знiмках нашi зображення пiкселiзували аж до талii – навiть волосся вважалося особливою прикметою, за якою нас можна було впiзнати. Але знавцям набридло оберiгати нашу iсторiю, тож у затхлих куточках Інтернету легко ii знайти. На фотографii, про яку йдеться, ми стоiмо перед будинком на Мур-Вудс-роуд пiзнiм вересневим вечором. Ми одне за одним вийшли на вулицю й вишикувалися за зростом – а Ной був на руках в Етана, – поки батько вибудовував композицiю. Маленькi привиди, зiщуленi в яскравому сонцi. За нашими спинами, в останнiх променях надвечiрнього сонця, стояв будинок, i з його вiкон i дверей розповзалися тiнi. Ми завмерли й дивилися в об’ектив. Здавалося, все буде бездоганно. Але за мить до того, як батько натис на кнопку, Єва стиснула мою руку й повернула до мене личко. На свiтлинi видно, що вона от-от щось скаже, а на моему обличчi починае з’являтися усмiшка. Я не пам’ятаю, що вона сказала, але впевнена: пiзнiше ми за це заплатили.

Я приiхала до в’язницi десь пополуднi. Дорогою слухала старий плейлiст пiд назвою «Гарного дня» – його зiбрав для мене Жi-Пе, тож, коли i двигун, i музика змовкли, в авто раптом стало тихо. Я вiдчинила дверцята. На шосе дедалi бiльшало машин, i вони шумiли, як океан.