«Будь зі мною»
Анна Пахомова

    Глава 1

  - Ну що ти втикнув в той телефон! – незадоволений Жидкін заглянув через руку, як Антон щось вираховував на калькуляторі. – Робочий день вже скінчився!

  - Відстань, - не відриваючи погляд від блакитного екрану відповів другу Антон. – Це в тебе може і скінчився, а у боса робота цілодобова.

  Цифри не сходились, як він не бився. Банк погодив кредит на цілих двадцять тисяч менше, ніж була заявка. І тепер у Антона Волкова не вистачало або на зарплатню робочим, або на нові форми, які вже були замовлені. А Жидкін тільки дратував, а допомагати не хотів. А між іншим третина фірми його, і йому теж би перейматись де брати інвестиції. Сидить зубоскале і дівчат роздивляється.

  - Вовчикс, ну нашо тобі ті кредити? Ну так все нормально працює, а краще між іншим ворог хорошого! – Жидкін відкинувся на диванчик з виглядом короля життя, і зверхньо подивився на зал кафе.

  - Тому що нас обходять конкуренти, - зітхнув Антон. Ну в п’ятий же мабуть раз розжовує партнеру цю тему. – А нове обладнання виведе нас на новий рівень.

  - Видумки, - категорично заперечує Жидкін. – Наберемось тендерів і будемо класти плитку без всіляких нових форм!

  Погляд у нього блукав десь по залу, когось видивляючись.

  - Ми це вже обговорили, - Антон відклав смартфон і потер перенісся. – ТІ тендери ще треба виграти, а з тою якістю плитки, що ми кладем, це стає все важче і важче.

  Телефон пискнув, сповіщаючи про повідомлення.

  «Завтра маю невідкладні справи, в засіданні бути присутнім не зможу, будемо переносити», - писав адвокат. Антон відчув як буквально скриплять його зуби від досади. Ще й суд затягується, для повного щастя. І не те, щоб Волков сильно поспішав з цими засіданнями. Все таки до суду звернулась його колишня дружина, вимагаючи позбавити Волкова батьківських прав, і сам Антон нікуди не поспішав. Але саме по собі очікування рішення вимотувало, тримало в напрузі, змушуючи дарма тривожитись.

  - Що там? – зробив вигляд що йому цікаво Жидкін. Волков мовчки показав йому смартфон, і партнер потер долонею короткий їжачок волосся, поспівчував:

  - Ця твоя Олеся ще те стерво. Тобі, братан, треба нормальну бабу! Щоб розслабитись, відволіктись, - Дмитро Жидкін вже дивився поверх Антонової голови, продовжуючи філософствувати. – Всесвіт не любе напружених і суєту.