«Бабіям вхід заборонено!»
Лаванда Різ

Глава 1

  Аманда

  — Менді, я помітила, що ти останнім часом почала часто дивитися у вікно, — мама з підозрою поглядає на мене поверх окулярів, відірвавшись від свого улюбленого роману. — Кого ти там виглядаєш?

  — Нікого, — смикаючи плечима, нервово поправляю фіранку. — Просто дивлюсь, звикаю до нового району. Все так незвично після Далласа.

  — Угу, але ти дивишся саме у це вікно.

  — Піду перевірю, як там Дені, — посміхаючись, ігнорую її зауваження. Не буду ж я їй розповідати, що задивляюся на нашого сусіда. У мене така нервова робота, молодша школа — це просто дурдом. Хоча я дуже люблю дітей і свідомо обрала професію вчителя, просто іноді хочеться розслабитися, щоб очі, так би мовити, на чомусь відпочили. …Ось я й витріщаюся на цього красеня. Виглядаю у вікно, коли він дома, і червонію, бо мені соромно за ним підглядати. Але цікаво.

  Лише десять днів, як ми переїхали до Бостона, я навіть не встигла з сусідами до ладу познайомитися, одразу влаштувалася на роботу. Бо коли ти розлучена і живеш з літньою мамою та маленькою дитиною, насамперед ти думаєш, як заробити грошей, щоб вистачило на життя. А життя зараз недешеве. Тому на особисте часу зовсім не залишається. Після колишнього чоловіка я так ні з ким і не зустрічалася, не тягне. Тільки іноді, довгими темними ночами, хочеться, щоб хтось надійний та ніжний притиснув мене до своїх гарячих грудей. Але, на жаль, я надто реально дивлюся на речі, тому знаю, що зустріти надійного, люблячого, вірного та відповідального надто малоймовірно. Такі чоловіки виродилися, а Джейсон так роздер моє серце, що я вже навіть у кохання вірити перестала.

  — Мамусю, можна я піду пограю з м'ячем? Ну, можна? — знову канючить Дені. Чотири роки і такий непосида. Інших дітей складно відірвати від планшетів, а цей цілодобово б на вулиці гуляв, лазив по деревах, грав із м'ячем або ловив жуків.

  — Іди вже, живчику. Тільки так, щоб я тебе бачила.

  Половина коробок все ще стоїть в одній з кімнат, і крім мене ці речі ніхто не розкладе. Перша година дня, а я вже з ніг валюсь від втоми. І це називається вихідний!

  Дзвінок у двері мене одночасно здивував та стривожив. Досі боюсь, що колишній продовжить отруювати нам життя, незважаючи на те, що ми перебралися в інший штат. Біжу відчиняти і завмираю на порозі. …Це він.