«Апокаліпсис»
Марія Матіос

Марія Матіос

Апокаліпсис




Мойсеєві Фішбейну





1




У НЕДІЛЮ, до сходу сонця, після сходу сонця й заходу, до служби Божої, під час читання Євангелія й після триразового панотцевого благословення, в Тисовій Рівні на повен голос і пошепки іншої бесіди, ніж про те, що



або зачнеться нова война,

або на край упаде яка інша кара,

а спокійна година встановиться людям

хіба що по смерті, —



не було й не могло бути.

Бо ні в Тисовій Рівні й ніде інде, куди ступала нога цих світових вояків і світових ґешефтарів із обкладеного горами й обвіяного вітрами села, що сподобило собі ім’я найтвердішого в світі дерева — тиса, ні з твердими, ні з м’якими, й ні з якими іншими людьми ще не траплялося такого дива, щоб здорова з вечора людина на ранок упала в лежу, три роки лежала снопом, та де там лежала — три роки спала непробудно, а тут не на Великдень і не після ворожби, а просто так, на очах мало не зомлілої невістки, зранку, по трьох роках небуття підвелася собі з постелі, роздивилася, не пізнаючись, по стінах і хоч не надто твердо, але таки пішла своїми ногами до порога, ніби подибулькала після нічного сну до виходку.



Після того, що і як далі переказували охочі переказувати чужі гаразди й біди, в м’якої людини волосся бралося догори, а в твердої — на очі наверталася сіль.

Та прости, Господи, їх усіх із тими поголосками, брехнями й фантазіями.

Єдина правда полягала в тому, що Тимофій Сандуляк суботнього ранку таки вернувся з того світу, де нікому бути ще не доводилося, звідки живим ніхто ще не вертався.



А що Сандуляк побував на тому світі, в Тисовій Рівні не мала сумніву навіть мала дитина, не те що замшілі праведники, визнані знахарі, а також викінчені злодії й обліковані дурисвіти.

— Ти хто? — Тимофій витріщив на невістку Софію нібито заспані, нібито п’яні балухаті очі. Підвівся з ліжка так несподівано впевнено, що сторонньому, коли б тоді такий нагодився в хаті, могло видатися: чоловік добре й не встиг задрімати, а вже невтихомирені хорти чи всюдисущий гонихмарник-дідько підбивають його зробити дрібну шкоду в господарці.



Софія — саме на той мент — кочергою пхала в піч таси з тістом на хліб. Отож із несподіванки, навіть коли б сама того хотіла, не могла впасти далі, як на холодний припічок.