«Знищ мене»
Тагере Мафі

Знищ мене
Тагере Мафi


Знищ мене #1
Свiт змiнився. Хоча йому як i ранiше байдуже до звичайних людей. Таких, як сiмнадцятирiчна Джульетта. Щоправда, стосовно ii нормальностi можна посперечатися: вона вмiе вбивати дотиком. Цей дар став для дiвчини прокляттям. Вона – iдеальна зброя, якою так мрiють заволодiти спецслужби. Але дiвчина вперто вiдмовляеться ставати знаряддям убивства в чиiхось руках. Тому тi, хто прагне використати ii, вдаються до брудних манiпуляцiй: у камеру до дiвчини саджають друга ii дитинства, Адама. Проте все йде не за планом. Бо цi двое вирiшують здiйснити дещо божевiльне i смертельно небезпечне…





Тагере Мафi

Знищ мене



Моiм батькам i чоловiковi,

бо, коли я сказала, що хочу торкнутися Мiсяця, ви взяли мене за руку, мiцно пригорнули й навчили лiтати



* * *


Стежини двi, що розiйшлись за гаем…

І проясниться враз життя мое! —

А що, коли б я першою пiшов?

А що, коли б я щастя там знайшов?…

    Роберт Фрост. Необрана стежина [1 - Переклад Вiкторii Івченко. (Прим. перекл.)]






Один


264 днi повноi iзоляцii.

Зi мною лише маленький записник, зламана ручка й числа, якi я ще пам’ятаю. Вiкно, чотири стiни. Шiстнадцять квадратних футiв простору. Двадцять шiсть лiтер алфавiту, жодну з яких я не вимовляла вже 264 днi.

Вiдтодi, як я бачила iншу людину, минуло 6336 годин. Вони повiдомили: «У тебе буде


сусiд».

Вони повiдомили: «


За гарну поведiнку».

Вони повiдомили: «





Ти бiльше не будеш iзольована».

Вони – прихвоснi «Вiдродження». Це органiзацiя, що мала б допомагати нашому приреченому суспiльству. Цi люди забрали мене з батькiвського дому й зачинили в дурцi за те, чого я не можу контролювати. Нiкого не гребе, що я не усвiдомлювала, на що здатна. Не розумiла, що роблю.

Навiть не уявляю, де я.

Лише пам’ятаю, що мене прикували до сидiння наручниками й привезли сюди в бiлому фургонi, який був у дорозi 6 годин 37 хвилин. Пригадую, мене прив’язували до стiльця.





Я не плакала, коли мене забирали.

Я знаю, небеса щодня опускаються трохи нижче.

Десь за моiм вiкном сонце опускаеться в океан, бризкаючи багряним, червоним, жовтим й оранжевим. Мiльйони листочкiв на сотнях рiзних гiлок колишуться вiд вiтру, вони тремтять в оманливiй надii вiдлетiти на свободу.