Казка «Заячий холодок»
Василь Чухліб

Казка «Заячий холодок» Василя Чухліба

Колись, давним-давно, росли величезні ліси заячого холодку. І селилися в них зайці гамірливими селами й селищами. Тепер же заячий холодок лиш подекуди в лісі. Під гіллястими кучерявими деревцями зайці люблять спочивати і вести довгі розмови про життя-буття.
Хтозна, звідкіля приблудився до Золотого бору капловухий Заєць. І такий же задавака та нахаба!

– Це мій холодок! – заявив, улігшися під одним деревцем.

– І це мій! – вигріб собі ложе під іншим.

– І це мій! – побіг під третє, зігнавши звідтіля зайчат.

– Хіба так можна?! – прибігли скаржитися вони Дідові-зайцю.

– Не хвилюйтеся, – заспокоїв їх Дід. – Побачимо, що з

того далі буде.
Пішли зайці на город по капусту. Капловухий Заєць вибрав найбільшого качана, силкується, ніяк не покотить.

– Облиш! – сказав йому заєць Дід. – Це наша капуста.

Поплентався капловухий Заєць у свій холодок ні з чим. Лежить насурмонившись, лапу на лапу закинув. Аж чує: зайці збираються на город по моркву. І він з ними. Учепився за найбільшу морквину, тягне.

– Облиш! – сказав йому заєць Дід. – Хіба це твоя морква? Це наша!

Розсердився капловухий Заєць. Лежить у холодку, не поворухнеться.

А зайці повсідалися на осонні, ласують морквою, капустою.

Капловухому мулько стало лежать і їсти хочеться.

– Ідіть уже в холодок! – гукає до зайців.

– А хіба то наш холодок? То ж твій, – відказують йому зайці.

Капловухий Заєць як підскочить та як загаласує на весь ліс:

– Це наш холодок! Наш!

А зайці як засміються! Отож-то.