Вірш «Зарізана голубка й водограй»
Гійом Аполлінер

Вірш «Зарізана голубка й водограй» Гійома Аполлінера був і залишається одним з найбільш унікальних прикладів поезії відомого письменника. Цим твором він намагався висловити протест, що виник в душі звичайної людини після початку Першої світової війни. Цей конфлікт забрав життя мільйонів людей по всьому світу й став великою катастрофою не тільки для Європи, а й для інших континентів.

Опублікувавши вірш за півроку до власної смерті, Аполлінер висловлює протест, що закликає людей до гуманізму та намагається відкрити їм очі на те, що почався апокаліпсис. Вірш став не тільки важливою частиною культури, а й справжнім символом скорботи за численними солдатами та мирними мешканцями, що стали жертвою кривавого конфлікту.

Головних художнім прийомом, який використовує автор, стає антитеза. За її допомогою письменник зображує, якою прекрасною та красивою може бути природа, що живе поряд з кров’ю та насильством, на яке наважились люди. Головними символами, що посіли центральне місце в оповіданні, стали «ранене сонце», що спливало на «багрянистому горизонті». Ці образи глибоко трагічні, які мають застерегти людство від самознищення, на яке те пішло, почавши криваву війну. Не менш важливим є образ водограю, що показує скорботу як за тими, кого не стало, так і за миром, що був остаточно втрачений.

Однією з провідних думок, що показує Аполлінер стає неприродність війни, як явища. Вона деструктивна, несе смерть та руйнування, забирає в людей найцінніше та найближчих, нічого доброго по собі не залишаючи. Печаль в душі головного героя не може бути висловлена і назавжди залишиться з ним. Тільки в самому кінці твору трагізм починає перегукуватись з можливістю спасіння, в яке все ж вірить письменник та його герой.