«Викрасти некроманта»
Ксенія Мур

Розділ 1

  — О ні! Ні–ні–ні! Велика Ганрієта, я ж не цього хотіла! Та мене вб’ють за таке!

  Я осіла на підлогу там же, де і за мить до цього стояла. А біля мене, в тусклому сяйві пентаграми, яке потроху затухало, лежав напівоголений чорнявий чоловік. Він лежав додолу обличчям, схоже непритомний, а його довге волосся закривало лице. Я не знала хто він, а підійти ближче і прибрати пасма, щоб роздивитись, бракувало сміливості.

  “Що тепер буде? Як же моя мрія? Невже через якогось дурня все накриється? Він взагалі живий?” — думки пролітали надто швидко. Не встигла я осмислити останнє, як тіло саме почало рухатись і я навкарачки підповзла до чоловіка. Варто було б перевірити чи б’ється його серце та чи дихає він. Та й взагалі, раптом до мене занесло якусь нечисть! Ото буде феєрія!

  Але ні — обережно, наче прибулець міг відтяпати мені руку, щойно я до нього торкнуся, відкинула пасмо чорного, наче смола волосся і побачила доволі знайомі риси обличчя. Та най би його грець схопив! Краще б нежить яку притягнуло! Тоді б в мене був би хоч малесенький шанс зберегти не тільки життя, а й магію. А начальник королівських шукачів, найсильніший некромант Стонтерберга зпустить з мене шкуру тільки так!

  “А може він все ж мертвий?” — наївно і даремно сподівалась я, бо дуже швидко мої припущення були розбиті вщент. Чоловік застогнав, але до тями повністю не прийшов.

  “В ліс його! Швидко відтягнути в ліс і все буде прекрасно! Прокинеться, озирнеться навкруги, нікого не знайде та піде у своїх важливих справах. А я в цей час десь пересиджу” — план мені здавався ідеальним. І щоб не гаяти часу, чекаючи, що чоловік все ж опритомніє і дасть мені прочухана, я швиденько взялася втілювати ідею в життя. Вчепилась в некромантові ноги і потягнула, намагаючись робити все швидко та обережно.

  Тільки де там! Цей бугай важив, мабуть, як лось, якого батько колись привіз з полювання. Так його тягли двоє кремезних і дужих хлопів, а тут я — тендітна дівчина. І якщо до дверей однієї з кімнат я чоловіка змогла з горем навпіл дотягнути, повозивши мордякою по підлозі, то як бути зі сходами уявлення не мала. НІ, я звичайно докумекала перевернути його на спину, щоб не роздряпати всю морду, але все ж встигла пару ран залишити.