«Ціна свободи»
Стефанія Лін

Глава 1

  Паніка й страх. Саме ці емоції відчуваю, варто помітити колишнього, який постійно чатує під будинком. Ніщо його не зупиняє, навіть заборона суду наближатися ближче, ніж на двісті метрів. Проковтую клубок страху й вперто крокую вперед. Сьогодні день, коли його переслідування обмежується лише спостеріганням, до мого щастя. Рятує ще й те, що на дворі світло. Але знаю — короткочасне явище. Прийде час й він знову почне чіплятися, ображати, гупати у двері квартири, чатувати всюди.

  Колись ми познайомилися у новій компанії, що для нього, що для мене. Я переїхала у нове місто, щоб навчатися, він теж. Наша пара прожила недовго, адже Тарас постійно присікувався, навіть в університеті життя не давав. При тому, що навчаємося ми у різних закладах. Навчалися, якщо точніше, Тараса вигнали. Я ж продовжую поглинати граніт науки й одночасно працюю.

  Постійно ревнощі, претензії, погрози, схиляння до статевих стосунків, чого точно не бажала. Подруги казали, щоб кинула, але кожного клятого разу варто було почати цю розмову, він бив… Бив, щоб замовкла й навіть не думала про таке…

  Тому досі не вірю, що вже три місяці, як змогла вирватися з цього пекельного кола. Майже. Адже він досі тут, не на лікуванні, не за ґратами, а під моїм будинком.

  Позавчора подруга, за сумісництвом одногрупниця, розповіла про сім'ю у нашому місті, яка опікується жінками чи дівчатами, що страждають від насилля. Сьогодні мені назначено зустріч, в яку досі не вірю. З людиною, яка повинна допомогти захистити. Цей чоловік — брат засновника організації, яка захищає жінок від насилля, адже його самого немає у місті, але яка мені різниця? Головне, що зможу потрапити на зустріч й попросити захисту.

  Тарас слідує позаду. Я фізично відчуваю його присутність, попри те, що навколо людно. Просто навчилася за останні пів року відчувати хлопця на відстані. Не через почуття чи прив'язаність, а навпаки, через страх та біль.

  Дзвінок телефону розбавляє сіру, осінню буденність. Тисну відповісти й чую бадьорий голос подруги:

  — Ти вже їдеш до нього?

  — Так.

  — Аль, його звати Тимур Святий. Він брат засновника і його дружини. Казали, що може допомогти зустрітися з ними.

  — Ти казала.

  — Знаю, але повторюю. Ця чума, як завжди?

  — Тарас? — обертаюся. — Так, неподалік.