Вірш «Теплі слова»
Василь Голобородько

Вірш «Теплі слова» Василь Голобородько написав у 1995 році, виразивши у ньому патріотичні почуття і любов до рідної мови. Кожен поет і літератор знає, яке важливе значення має слово. І справа не лише у його змісті, а ще й у тому, що слова і мова – це своєрідний код нації, якої без них просто не буде. Якщо люди не користуватимуться своєю мовою, то вона почне зникати.

Для українців мова – це ніби оберіг, тому й закликає автор ставитись до неї з повагою, берегти і плекати, щоб вона розцвітала і радувала. Ліричний герой у творі – щирий українець, який і сам рідну мову шанує, і людей просить робити те ж саме. Вірш написано верлібром, тому він більше схожий на розповідь, ніж на звичайний поетичний твір, але певний ритм у ньому все ж є.

Під поняттям теплих слів автор має на увазі те, що є близьким і зрозумілим не лише окремим людям, а цілому народу, тобто те, що його об’єднує. Наприклад, назва річки у багатьох громадян буде асоціюватись з відомою в народі піснею, а смачний коровай – з українськими весільними традиціями і золотим полем під блакитним небом. Навіть слово «Змій» викликає асоціації приємні і теплі, бо це символ родинного затишку, коли старші розповідають дітям казки, проявляючи так до них свою любов.

З таких слів (та й багатьох інших) створюється приємний образ України. Він милий серцю кожного українця, і коли людина говорить рідною мовою, навіть якщо знаходиться десь далеко від своєї землі, вона ніби наближається до неї і знову почувається як вдома. Мова залишається найважливішою частиною національної культури, без неї народ існувати не може. Людина, яка не користується своєю мовою, навіть живучи в Україні, втрачає свою ідентичність.

Поет використовує у творі різні художні засоби, такі як персоніфікація, уособлення, повтори, епітети та численні риторичні заклики. Він закликає людей свою мову берегти, шанувати і активно використовувати, щоб звучала вона завжди і всюди.