«Шале пам’яті»
Тоні Джадт

Видавництво «Човен» надало для ознайомлення один з есеїв, що увійшов до книжки.

Нью-Йорк, Нью-Йорк



Я приїхав до Нью-Йоркського університету 1987 року з простої примхи. Наруга тетчерівців над вищою освітою лише починалась і навіть Оксфорд мав понурі перспективи. Нью-Йоркський університет мене приваблював: за жодними мірками не будучи молодим закладом — заснований 1831 року, — його, однак, вважали наймолодшим із великих університетів Нью-Йорка. Не зовсім «місто на пагорбі», цей заклад відкритіший до нових напрямів: на контрасті до замкнутих університетських світів Оксбриджу, він безсоромно рекламує себе як «глобальний» університет у серці світового міста.

Але що таке «світове місто»? Мехіко-Сіті з його вісімнадцятьма мільйонами або Сан-Паулу, де всього на мільйон менше, — некеровані урбаністичні скопища; але вони — не «світові міста». Париж, навпаки — чиї центральні райони ніколи не перевищували двох мільйонів мешканців — був «столицею дев’ятнадцятого століття». Невже йдеться про кількість приїжджих? У цьому разі Орландо (Флорида) був би великим метрополісом. Те, що місто є столицею країни, теж нічого не гарантує: подумайте про Мадрид або Вашингтон (Бразилію свого часу). Йдеться навіть не про багатство: у недалекому майбутньому Шанхай (чотирнадцять мільйонів населення) і Сингапур (п’ять мільйонів населення), без сумніву, належатимуть до найбагатших міст на планеті. Чи стануть вони «світовими містами»?

Мені доводилося жити в чотирьох таких містах. Лондон був комерційним та фінансовим центром світу від часів поразки Наполеона й до посилення позицій Гітлера; Париж — його вічний конкурент — був міжнародним культурним магнітом і притягував усім: від будівлі Версалю до смерті Альбера Камю. Апогей Відня виявився, мабуть, найкоротшим: його злет та падіння збіглися з останніми роками Габсбурзької імперії, хоча за інтенсивністю він перевершив усі інші міста. А тоді настав Нью-Йорк.

Досвідчувати ці міста в часи їхніх сутінків виявилося моїм суперечливим щастям. У розквіті вони були зверхніми та самовпевненими. У часи занепаду в центрі уваги виявилися їхні дрібніші чесноти: люди менше часу присвячують, розповідаючи вам, наскільки вам пощастило там опинитись.