«Ніколи тебе не забуду»
Уляна Пас

Розділ 1

  Важко собі пояснити, де була моя голова, коли я погодилася летіти на весілля власної сестри у Рим. Напевно, не дуже зрозуміло, чому це я не хотіла цього робити, а все досить банально. Моя єдина сестра виходить заміж за мого колишнього коханого хлопця.
  Жесть просто…
  Спочатку я застукала їх у ліжку у пориві пристрасті, потім сестра заявила, що чекає від нього дитину, і все якось закрутилося.
  Тепер я тут, залишаю аеропорт з валізою у руках і намагаюсь спіймати таксі, щоб доїхати до будинку, який винайняли спеціально для цього дійства.
  На вулиці шалено спекотно. Футболка липне до тіла, і хочеться якнайшвидше прийняти душ. На щастя, знаходиться хороший водій, який не за всі гроші готовий відвезти мене за вказаною адресою. Вже у салоні, де на повну працює кондиціонер, вирішую набрати подругу. Впевнена: вона там місця собі не знаходить і чекає на мій дзвінок.
  – Ну що там, Камі? – питає стурбовано після першого ж гудка.
  – Я вже прилетіла. Їду в таксі, – відповідаю і зацікавлено дивлюся у вікно на гарні будинки. Одразу з'являється бажання зробити декілька фотографій, але поки що не до цього.
  – Ух, тримаю за тебе кулачки! – видихає Стася. – Тримайся там, люба. Я у тебе вірю.
  – Ти чого? – сміюсь. – Наче на війну мене відправляєш. Це ж всього лише весілля.
  – Ага, всього лише, – фиркає Стася. – Весілля твоєї зміюки-сестри та мудака-Кирила. Ти важливі деталі не враховуєш, Камі.
  Мабуть, так і є. Я до останнього відмовлялася летіти сюди. Просто ми з Кирилом були разом ще з універу. Практично три роки коту під хвіст… А все тому, що моя дорога сестричка Христина вирішила його у мене відбити. Кір не сильно-то й пручався, і в результаті маємо те, що маємо. Якби не тато… ноги моєї тут не було б. Але він попросив, а я не змогла відмовити.
  – Не хвилюйся, Стасю. Всього два дні, і я повернуся, – навіть не знаю, кого більше хочу заспокоїти, її чи себе.
  – Чекаю на твоє повернення. Покажи там усім, що ти у мене найкраща! – кричить у слухавку подруга, а я усміхаюся.
  Як же добре, що у моєму житті я така людина, як Стася. Ми дружимо ще зі школи, і я впевнено можу сказати, що саме вона моя сестра, а не Христина.
  Таксі зупиняється біля високих воріт, і водій дістає з багажника мою валізу.