«Моя маленька таємниця»
Аліса Рей

Розділ 1

  Ну чому у мене завжди так? Я ніколи нікуди не встигаю! Ще й день сьогодні – одне суцільне знущання з моєї психіки! Зранку довелося відвезти доньку до сестри, тому що терміново викликали на роботу, дорогою зламалася маршрутка, яка і так плелася як черепаха, і останні кількасот метрів я практично біжу, адже збори керівництва через п'ять хвилин, а я на сусідній вулиці…

  Я не готова втратити цю роботу, адже тут мені дійсно подобається. Я перекладач і знаю кілька мов. Мій бос повністю мною задоволений. Бос, до сьогоднішнього ранку. Уявлення не маю, що сталося, але довелося зриватися з ліжка у свій вихідний та думати, куди подіти доньку, адже їхати з нею – не варіант. Добре, що сестра вдома, а от мама поїхала на дачу.

  Вриваюся у будівлю компанії, як ураган, і швидко натискаю кнопку виклику ліфта. Збори, напевно, вже розпочалися, і немає тільки мене. На щастя, ліфт приїздить доволі швидко, і, зайшовши всередину, збираюсь натиснути потрібну кнопку, але помічаю Риту – помічницю гендиректора і мою подругу. Здається, і її смикнули у вихідний, отже, сталося щось дійсно серйозне.

  – Це божевільня, Аліно! Я до останнього сподівалася, що це лише чутки, – намагається віддихатися дівчина й одночасно розповісти мені останні новини.

  – Ти знаєш щось? – зацікавлено питаю.

  – Кілька днів шеф сам не свій. Я-то думала, що проблеми особисто в нього, а виявляється, у нас всіх, – бурчить Рита. – Нашу компанію викупив якийсь багатий дядько за копійки, уявляєш?

  – Що? – а ось це дійсно погані новини. Якщо зміниться керівництво, то і нас, швидше за все, проженуть…

  – І я про це, – бурчить Рита. Двері відчиняються, і ми виходимо у приймальні гендиректора. – Ходімо. Здається, велике керівництво запізнюється.

  Рита бере мене за руку і тягне у конференц-зал. Тут вже зібралися керівники відділів і їхні помічники. Коли знаходжу поглядом Марка Вікторовича, нашого гендиректора, розумію, що справи кепські. Він нервово витирає хустинкою піт з чола, і видно, як тремтять його руки.

  Сідаю поряд з Ритою у самому кінці, щоб непомітно слідкувати за тим, що буде відбуватися далі. Хвилююся сильно, але намагаюсь триматися. Можливо, все не так страшно.

  У момент, коли двері відчиняються і хтось проходить всередину, мій телефон у сумці починає вібрувати.