«Хмари»
Іван Нечуй-Левицький

Хмари
Іван Семенович Нечуй-Левицький

Вiдомий украiнський письменник Іван Нечуй-Левицький (1838—1918), автор повiстей та оповiдань з народного життя, у романi «Хмари» (1874) звертаеться до теми украiнськоi iнтелiгенцii. Символiчною е назва роману, бо хмари – то своерiдне уособлення нацiонального гноблення та придушення украiнськоi культури. У цiй атмосферi моральноi задухи формуеться характер головних героiв. Це люди широких прогресивних поглядiв, якi, незважаючи на всi перепони, своею просвiтницькою дiяльнiстю здiймають хвилi нацiональноi свiдомостi народу та розганяють «хмари», прагнучи до свiтла.

Іван Нечуй-Левицький

Хмари

I

Одного лiтнього гарячого дня, в мiсяцi липнi 183… року, з города Тули вийшла купка хлопцiв, убраних по-дорожньому. На молодих паничах були сiртуки з темноi парусини з чорними роговими гудзиками, суконнi широкi й круглi картузи. Кожний мав за плечима торбу з одежею, книжками й харчами; кожний держав у руцi палицю. Паничi були високi на зрiст, кремезнi, широкоплечi й русявi. Їх рум'янi, повнi щоки були здоровi якось по-сiльськiй; жилавими руками, кремезними плечима й шиями вони скидались на великоруських робiтникiв або крамарiв-коробейникiв. Мiж ними один був виший од усiх цiлою головою: то був iх поводатар, Степан Воздвиженський. Це були тульськi семiнаристи. Вони йшли до Киева. Деякi були посланi на скарбовi грошi в Киiвську духовну академiю, деякi були простi семiнаристи, що, скiнчивши курс, йшли до Киева на прощу.

Широкий i вольний був iм шлях на Украiну. Лiтня спека застелила його на долоню курявою. Сонце пекло з гарячого неба. Курява посiла на семiнаристiв, облiпила iм лиця так, що вони не впiзнавали один одного. Пiт котився з iх потьоками i, помочивши чорну куряву, пописав iх лиця довгими смужками.

Кандидатам до академii були виданi скарбовi грошi на поштовi конi до самого Киева. Одначе вони не поiхали за тi грошi, а пiшли пiшки i грошi постановили пропити дорогою, ще й товаришiв-богомольцiв напоiти. Стаючи коло корчом на спочинок, вони гуляли й пили й товаришiв поiли. Останнi поштовi грошi вони пропили в Броварах, недалечко од Киева, хрестячись i молячись до синiх святих киiвських гiр, на котрих бiлiли церкви й дзвiницi, блищали проти сонця золотi хрести й банi церков.