Вірш «До А. П. Керн (“Я пам’ятаю мить чудову…”)»
Олександр Пушкін

Вірш «До А. П. Керн (“Я пам’ятаю мить чудову…”)», що був адресований до А. П. Керн Олександром Пушкіним, вважається одним з найбільш довершених ліричних творів письменника й, за сумісництвом, основоположника російської класичної літератури.

Душа людини не може жити без емоцій, а особливо без кохання, що сповнює душу щастям та радістю. Так вважає і письменник, адже саме ця теза описує головну тему твору. Людина без кохання може бути живою ззовні, проте буде мертвою всередині – так говорить своєму читачеві письменник через вуста ліричного героя. Кохання не тільки сповнює людину щастям, а й дає їй натхнення, тому що цей вірш був написаний саме завдяки ньому, що легко простежити в сюжеті автора.

Композиція твору цікава й представляє собою три частини, що поділені за ідейними змістом, що напряму поєднаний зі сторінками біографії Пушкіна. Перша частина розповідатиме про відчуття автора, які переповнювали його після першої зустрічі з Керн. Душа молодого письменника раділа, проте після щастя прийшла туга, якій присвячена друга частина. Вона тривала доти, доки письменник знову не побачився з Керн, й тому третя й заключна частина знову радісна і світла. Таким чином письменник витворив кільцеву композицію – твір починається і закінчується однаково.

Твір має малу кількість художніх засобів, а саме епітети та метафори. Неймовірно важливу роль в творі відіграють образи. Цікаво, що образ жінки, в яку закоханий ліричний герой, є нереальною та являє собою збірний образ. Саме завдяки опису цього образу, як чогось прекрасного, сповненого таємниці, вірш вважається одним з кращих творів в літературі, що була присвячена коханню. Разом з тим, це робить працю Пушкіна актуальною назавжди тому, що людина ніколи не перестане кохати, бо без цього почуття вона перестане бути людиною в повному розумінні цього слова.