«Аптекарка»
Інґрід Ноль

Аптекарка
Інгрiд Нолль


Ця лiкарняна палата – ii сповiдальня. Вона так довго наважувалася на те, щоб розповiсти свою iсторiю. Їi iм’я – Гелла. Вона аптекарка. У дитинствi ii прозвали вбивцею. Мило, чи не так? Дiвчина мрiяла про серйознi стосунки та життя як у всiх. Але доля звела ii з гульвiсою Левiном. Чи кохав вiн ii? Хтозна. Зраджував? Так. Бо едине, що йому подобалося в нiй, – пляшечка з отрутою, яку Гелла тримала в шафi. Пляшечка, що могла дати iм усе: власний будинок, дорогi автiвки, розкiшне життя. За яке заплатить хтось iнший. Власним життям.

Важко буде тiльки першого разу. А потiм – усе як за рецептом. Без каяття, сумнiвiв та докорiв сумлiння. Головне – не помилитися з дозуванням. Ти ж завжди була хорошою аптекаркою, Гелло? Ти нiколи не помилялася…





Інгрiд Нолль

Аптекарка


Для Грегора





1


Окрiм родинного девiзу «Про грошi не говорять, ними володiють», а також невиправданоi гординi, моя мама не успадкувала вiд свого роду жодних благ. Моему батьковi вона загалом була покiрною ? та за його вiдсутностi могла виростати до розмiру тиранозавра. Ми, дiти, зрозумiли це тодi, коли тато без якихось очевидних причин вiдрiкся вiд м’яса, став вегетарiанцем i намагався схилити до цього всю сiм’ю. Щоправда, вiн iз милосердя таки дозволяв нам, бо ми ж iще ростемо, трiшки лiонськоi ковбаси, одне яйце щонедiлi чи кiлька крихiтних фрикадельок у томатному соусi.

Коли всi iншi господинi о четвертiй годинi пiсля обiду варили каву, наша товста, низенька мати влаштовувала для себе, для мене i для мого брата справжню м’ясну оргiю. То був чи не единий випадок панiбратства, у якому ii можна було б звинуватити i вiд якого ми отримували страшенне задоволення.

Неначе приховуючи слiди вбивства, ми повиннi були знищити всi м’яснi залишки до того часу, як додому повертався тато. Жодна кiсточка, жодна шкварочка, жоден хрящик, так само як i жоден запах чи брудна тарiлка не мали б залишитися свiдком нашого таемного злодiяння. Ми чистили зуби, виносили смiття й повертали кухнi стан невинностi за допомогою лимонного спрею.

А втiм, якщо чесно, то я була бiльше татковою доцею i страждала вiд того, що зраджувала його з м’ясом. Якби його навернення не вiдбулося за рiк до найбiльшоi травми мого дитинства, то я б точно звинувачувала у цьому себе.