«Живий капелюх»
Микола Носов

Кіт Васько сидів на підлозі біля комода і ловив мух. А на комоді, на самісінькому краю, лежав капелюх.

І от Васько помітив, що одна муха сіла на капелюх. Він як підстрибне – і вчепився пазурами за капелюх. Капелюх зісковзнув з комода, Васько зірвався і як полетить на підлогу!

А капелюх – шльоп! – і накрив його зверху.

А в кімнаті сиділи Володя і Вадик. Вони розмальовували картинки і не бачили, як Васько потрапив під капелюх. Вони тільки почули, як позаду щось гепнулося – впало на підлогу.

Володя обернувся і помітив на підлозі біля комода капелюх. Він підійшов, нахилився, хотів підняти капелюх та раптом як заверещить

– Ай-ай-ай! – і кинувся вбік.

– Ти чого – питає Вадик.

– Він жи-жи-вий!

– Хто живий

– Ка-ка-пе-пелюх.

– Що ти! Хіба капелюхи бувають живі

– По-по-дивися сам.

Вадик підійшов ближче і почав розглядати капелюх. Раптом капелюх поповз прямісінько на нього. Він як заверещить

– Ай! – і стриб на диван.

Володя – за ним.

Капелюх виповз на середину кімнати і зупинився. Хлопці дивляться на нього і тремтять від страху. Тут капелюх повернувся і поповз до дивана.

– Ай! Ой! – заверещали хлопці.

Зістрибнули з дивана – і мерщій з кімнати.

Прибігли на кухню і двері за собою зачинили.

– Я п-пі-ду! – каже Володя.

– Куди

– Піду до себе додому.

– Чому

– Капелюха бо-бо-боюся. Я вперше бачу, щоб капелюх по кімнаті ходив.

– А може, його хтось за мотузку смикає

– Ну, піди подивися.

– Ходімо разом. Я візьму кочергу. Якщо він до нас полізе, я його кочергою стукну.

– Зачекай, я теж кочергу візьму.

– Та в нас другої кочерги немає.

– Ну, я візьму лижну палицю.

Вони взяли кочергу і лижну палицю, відчинили двері і зазирнули до кімнати.

– Де ж він – питає Вадик.

– Он там, біля столу.

– Зараз я його як трісну кочергою! – каже Вадик. – Нехай тільки підлізе ближче.

Але капелюх лежав біля столу і не рухався.

– Ага, злякався! – зраділи хлопці. – Боїться лізти до нас.

– Зараз я його злякаю, – сказав Вадик.

Він почав стукати по підлозі кочергою і вигукувати

– Гей ти, капелюх!

Але капелюх навіть не поворухнувся.

– Давай наберемо картоплі й будемо в нього картоплею кидати, – запропонував Володя.

Вони пішли на кухню, набрали з кошика картоплі й почали жбурляти нею в капелюх. Жбурляли, жбурляли, нарешті Вадик влучив.