«Суча дочка»
Валентина Мастєрова

Суча дочка
Валентина Мастерова


Який сором для дiвчини – повернутися додому з байстрям! Але якщо… дитина не твоя? Селянки Олена та Люба вирушили до мiста в пошуках кращоi долi. Та якби Олена знала, що iй доведеться понести не свiй хрест! Коли Люба народила хлопчика та, злякавшись осуду i труднощiв, кинула його напризволяще, Олена не вагалася. Вона не може вчинити так, як його мати. Вона не залишить немовля. Навiть якщо за це потрiбно буде сплатити страшну цiну…





Валентина Мастерова

Суча дочка




Передмова


Свята правда



Прочитавши роман «Суча дочка» за одним духом, згадав знамениту фразу Толстого: «Якщо можете не писати – не пишiть!» Валентина Мастерова, я певен, не писати цей роман не могла. Не знаю, чи вона знайшла цей приголомшливий сюжет, чи вiн сам «набiг» на неi за незабутнiм афоризмом Остапа Вишнi: «Як воно оте на мене набiгае».

З власного досвiду можу припустити: життя власноруч нагородило талановиту письменницю таким рiдкiсним, таким «закрученим» i дивовижним сюжетом, обравши саме ii надзвичайно тонку i вразливу душу, щоб вона з болем i гнiвом розкрила одну з найтрагiчнiших сторiнок нашоi дiйсностi – зречення материнства!

Про це в нашiй лiтературi, здаеться, ще не писали. Принаймнi так глибоко, переконливо i так вражаюче. А головне – так щиро, просто, лаконiчно, вивiряючи людей, iхнi вчинки камертоном народноi моралi й духовностi. Саме з висоти цiеi духовностi й моралi, яка тримае нашу стражденну нацiю на цiй землi, у гiркiй нашiй iсторii, Валентина Мастерова звеличуе ii носiiв i засуджуе вiдступникiв.

Давно вже не читав iз таким захватом прозу. З часiв Олеся Гончара, Павла Загребельного, Григорiя та Григора Тютюнникiв, Євгена Гуцала i Володимира Дрозда. Так захоплено читав також моiх талановитих ровесникiв, друзiв та побратимiв: Василя Земляка, Дмитра Мiщенка, Петра Гурiненка, Івана Чендея, Вiктора Мiняйла. Але коли то було? Гай-гай, за лiтами й подiями, за гармидером, вчиненим модернiстами та постмодернiстами, здаеться, за справжньою прозою в нашiй лiтературi й слiд запав.

Аж нi: Марiя Матiос, Любов Пономаренко, Теодосiя Зарiвна. А тепер ось – Валентина Мастерова! Кажуть, жiнки витривалiшi за чоловiкiв, бо сильнiшi, живучiшi. Самi життя дають, навiть помираючи. І в голод виживають частiше за чоловiкiв.