Вірш «Сонет 132»
Франческо Петрарка

Сонет «Сонет 132» Франческо Петрарки – один з творів відомого ренесансного письменника, який присвячений темі кохання. В цьому вірші автор намагається зрозуміти, чому кохання є таким неоднозначним та складним почуттям. Кохання – це те, що може приносити велику радість, щастя та тепло в душу людини.

Про нього говорять велично та прославляючи, але в той же час, письменник задає риторичне запитання: чому настільки радісне й світле почуття приносить смуток? Суперечка автора зі своїми ж переконаннями може стати чудовим поприщем для роздумів читача над цим питанням, що робить твір актуальним та важливим й сьогодні.

Ліричний герой на протязі всього сонету сперечається сам з собою, говорячи про самі різні почуття, що сповнюють його душу, при думці про кохання. З цього виходить той факт, що головним художнім засобом, який використовує Петрарка, стає антитеза. Тому такі протиріччя, як добро та зло, власна воля та воля чужої людини, солодощі в муках кохання чи пустота самотності, яка нищить зсередини.

Важливо розуміти, що письменник говорить про земне кохання. Він чітко розділяє кохання верховне – божественне, та земне, яке осяжне та доступне для людей. Воно в багато чому сповнене озвученими протиріччями, які й не дають спокою ліричному героєві.

Головна моральна проблема твору полягає в тому, чи варті муки любові того, щоб на неї відважуватись. І письменник не дає остаточної відповіді на це питання, адже сама біографія автора говорить про те, що він пізнав її різні сторони й не може бути прихильником лише однієї точки зору. Образ Лаури – кохання душі поета, проходить лейтмотивом через кожен твір письменника, що пов’язаний з темою кохання, і цей – не виключення. На основі озвучених автором протиріч кожен має зробити свій вибір стосовно того, чи може він відважитись на кохання чи ні.