«Сад божественних пісень»
Григорій Сковорода

Сад божественних пісень
Григорій Сковорода
ЗМІСТ
Всякому місту — звичай і права…
В город не піду багатий — на полях я буду жить…
Гей, поля, поля зелені…
То яка ж та слава нині?…
Вже хмара пройшла. Райдуга в небі грає…
Бачачи життя осього горе
Гей ти, пташко жовтобоко…
Гей ти, нудьго проклята! Ся докучлива печаль…
Чистий можеш буть собою…
Щастя, а де ти живеш? Горлиці, скажіте!…
Розпошир удаль зір свій, як і розуму коло…
Ми тебе зовсім марнуєм…
О спокою наш коханий! Де тебе знайти в наш час?…
Їдеш, хочеш нас лишити?…
Підіймись на небеса — у версальський хоч би сад…
Осінь нам приходить, а весна пройшла…
ВСЯКОМУ МІСТУ — ЗВИЧАЙ І ПРАВА…
Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур [ ],
Всяхому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.
Знаю, що смерть — як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар,-
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь…
В ГОРОД НЕ ПІДУ БАГАТИЙ — НА ПОЛЯХ Я БУДУ ЖИТЬ…
В город не піду багатий — на полях я буду жить,
Вік свій буду коротати там, де тихо час біжить.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.
Бо міста хоча й високі, в море розпачу штовхнуть,
А ворота і широкі у неволю заведуть.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.
Ні, не хочу їздить в море задля золотих одеж,
Бо вони ховають горе, сум і страх, журу без меж.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.
Йти гидую з барабаном завойовувать міста,
Чи лякати пишним саном, щоб хилилась дрібнота.