Вірш «Ніч яка місячна»
Михайло Старицький

Вірш «Ніч яка місячна» Михайла Старицького

(народний варіант)

Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупі ми тут під калиною –
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелеться полем туман.

Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.

Небо незміряне, всипане зорями, –
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген під тополями
Грає краплиста роса.

Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло – ні вітру, ні хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.

Ти не лякайся, що можуть підслухати
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала, –
Ані шелесне в гаю.

Сплять вороги твої, знуджені працею, –
Нас не сполоха їх сміх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання – за гріх?

—————————-
(оригинальна версія автора)

Ніч яка, господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай…
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем укупі ми тут під калиною —
І над панами я пан…
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться полем туман;

Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;

Небо незміряне всипано зорями —
Що то за божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.

Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
Тепло-ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;

Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала —
Ані шелесне в гаю!

Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх…
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання — за гріх?