«Лисичка і Вовк»
Іван Франко

Лисичка і Вовк
Іван Франко

Були собі Вовчик-братик і Лисичка-сестричка. I задумали вони взятися чесно працювати. Винайшли собі нивку поля і змовилися посадити на ній картоплю. Вранці-рано вибралися обоє до роботи — ямки робити та картоплю садити. Дома поснідали, що у них було, а щоб опівдні не бігати додому, взяли відразу з собою обід і полуденок: глечик меду і кошик паляниць. Поклали страву між корчі, а самі взялися до роботи.
Копають, копають, та Лисиці швидко наскучила чесна праця. Нібито копає, а сама думає, як би то вихопитися та в корчі медку полизати. Ось у недалекому болоті поміж тростиною загукав Гук на все горло:
— Гуп-гуп-гуп!
— Зараз, зараз, сватоньку! — скрикнула Лисичка, немовбито її кликано. І вже кинула мотику та й збирається йти.
— А куди ти, Лисичко? — питає Вовчик-братик.
— Я хутко повернусь! — мовила Лисичка.— Копай собі свій загонець, я тебе здожену.
Побігла Лисичка в корчі, зараз до горщика, попоїла добряче меду, закусила паляницею, все чистенько позав'язувала, облизалася та й іде до Вовчика, спишна водячи хвостом,— звичайно, кума.
— А що, вже прийшла? — питає Вовчик.
— Та вже,— мовить Лисичка.
— А що там народилося?
— Хлопчик.
— А як же його назвали?
— Початочок.
— Ото ім'я! Я ще не чув такого,— мовив Вовчик.
Лисичка нічого не мовила, але взялася пильно до роботи.
Може, так минула година, а може, й дві, — знов Лисичці захотілося медку полизати. І ледве Гук з болота загукав, а вона на весь голос кричить:
— Зараз, сватуню, зараз!
— А то що, Лисичко? — питає Вовчик.
— Хіба не чуєш, сват Гук мене кличе.
— Та чого?
— Ми ще з ним учора балакали: бачиш, він мене просить за куму.
— Га, та коли так, то йди, тільки не барися.
— Я хутко, Вовчику! — мовила Лисичка та й шмиг у корчі.
Зараз до горнятка, наїлася добре меду, паляницею закусила, так що з їх спільного полуденка мало що й залишилося, та й вертається до Вовчика.
— О, ти вже тут!
— Та вже.
— А що ж там народилося?
— Та дівчинка.
— А як її назвали?
— Серединка.
— Ото! Я ще й не чував такої назви,— дивувався Вовчик.
— У Гуків, Вовчику, все такі незвичайні назви дають. На те вони голосні птахи.
Попрацювали вони з годину, і знов Лисичці запах дуже медок.