Вірш «Кухлик»
Павло Глазовий

Вірш «Кухлик» Павла Глазового – це гумореска, написала автором з такою любов’ю до рідної мови, що це передається і читачам. Створюючи цей гумористичний вірш, письменник хотів показати людям красу української мови, заохотити їх розмовляти нею більше і частіше.

Головна думка твору у тому, що мова – це духовна скарбниця народу, нації, країни. Поки вона живе, тобто використовується людьми у побуті, навчанні, діловому спілкування, доти існує нація. А якщо громадяни України припинять говорити українською, то з часом зникне не лише мова, а й вся країна.

У своєму творі автор возвеличує рідну мову, нагадуючи, що вона була, є і буде свідченням культури та патріотизму. А от тих, хто її цурається, не хоче використовувати, вважаючи, що в цьому немає потреби, бо існує й інша мова, до якої теж вже всі давно звикли, письменник не розуміє і засуджує. Тому й головний герой гуморески так ставиться до проявів «іншомовності» (мається на увазі використання російської мови).

Твір починається у той момент, коли дідусь із села приїжджає до столиці і починає заходити у різні крамнички. Грошей він привіз з собою достатньо, тож хоче придбати щось хороше. Але, зазирнувши у черговий магазин, літній чоловік стикається з ситуацією, яка його неприємно дивує. Коли він просить продавчиню показати йому кухлика, жінка навіть не може зрозуміти, що це.

Біда у тому, що людина з сільської місцевості знає українську мову краще, ніж столичні мешканці. Чоловік використовує звичайне слово, а його не розуміють, бо у місті говорять більше російською. Та найприкріше для дідуся, що працівниця магазину не вважає за необхідне спілкуватись з відвідувачами державною мовою.

Завершується історія жартівливим висловом головного героя, який навіть свою корову згадує, що залишилась у селі. До чого ця свійська тварина до ситуації з мовою – зрозумієте, коли прочитаєте цю невеличку патріотичну гумореску повністю.