Вірш «Прозорий січень небо розтворив…»
Володимир Свідзінський

Вірш «Прозорий січень небо розтворив…» Володимир Свідзінський написав у 1937 році. У цьому творі втілились найважливіші риси, властиві для його творчості, – фольклоризм і міфологізм, виражені у відповідних образах. Їх поет не просто згадував, а й по-своєму переосмислював, наділяв новими контекстами, даючи тим самим ще одне життя.

Мотив пам’яті є характерним для творів Свідзінського, а поєднується він зазвичай з емоціями, викликаними переживанням горя чи непоправної втрати. Спільною для людей особливістю є сприйняття минулого в узагальненому вигляді. Через це воно зазвичай видається щасливим, якщо там хоча б зрідка відбувались якісь хороші події. Погане забувається, а приємні спогади лишаються, створюючи загальну позитивну картину, яка виглядає значно краще ніж сірі будні і майбутнє, у якому невідомість.

Те ж саме відбувається і з ліричним героєм вірша, який згадує світле, але безповоротно втрачене минуле, милуючись зимовим пейзажем. Він поринає у спогади і з болем розуміє, що змарнував можливості, які колись мав. А якби він тоді насмілився зробити те, що міг, то зараз, можливо, життя б його було іншим, а найголовніше, що у ньому було б кохання. Мотив любові є одним з провідних у творі, і ліричний герой гірко шкодує, що втратив колись свій шанс на щастя.

Важливим у вірші є образ ріки Дунай, який можна вважати фольклорним. Він часто зустрічається у народній творчості, де символізує певний кордон (умовний), який розділяє світи – живих і мертвих, чужини і рідного краю. А в даному випадку поет з його допомогою показує межу між нинішнім життям ліричного героя і минулим, у якому залишились його щасливі дні і куди знову лине душа.

Ліричний герой горює і плаче, бо знає, що не повернути вже того, що було, і «постать мила в білому вбранні» (образ коханої) вже не з’явиться перед ним. Настрій у вірша сумний і щемливий, а невеликі пейзажні замальовки прикрашають твір і створюють особливу атмосферу.