Вірш «До французького шансоньє»
Олександр Ірванець

Вірш «До французького шансоньє» Олександр Ірванець присвятив нелегкій долі поета, якому іноді доводиться обирати між тим, щоб слідувати моді і залишатись «на хвилі», і поривами власної душі, яка хоче говорити чи кричати про те, що людям, можливо, взагалі не буде цікаво. Наслідувати когось – це просто, а от залишитись собою і говорити від душі вже значно складніше, а іноді навіть страшніше.

Автор наголошує на тому, що справжній митець не повинен гнатись за успіхом, копіюючи при цьому когось іншого. Тільки те, що було написано від щирого серця, що йшло зсередини, може торкнутись найглибших струн душі іншої людини.

А хіба ж не у цьому завдання поета?! Не обов’язково писати про зовнішній світ і шукати у ньому натхнення, якщо всередині самого поета є джерело ідей та почуттів, до якого варто звертатись щоразу, коли хочеться щось написати.

Це вже перевірена часом істина, що люди значно краще сприймають ті твори, які були написані авторами, що аналізували власні емоції, дивились в глибину самих себе. Чесні і щирі вірші потім передаються з вуст в уста, ніби поцілунок, бо настільки вони інтимні і особисті. І вони ж лишаються у вічності, їх читають все нові й нові покоління людей, які також вміють слухати серцем, а не лише вухами.

Автор також звертає увагу на те, що слідувати моді не варто ще й тому, що вона занадто мінлива, та й не завжди є справжнім мистецтвом. А поезія – це мистецтво, яке не потрібно псувати модними підробками.