Ця книжка продовжуе теми, порушенi Докiнзом у «Слiпому годинникарi» та «Ілюзii Бога»: хто насправдi стоiть за кулiсами створення свiту? чому релiгiй багато, а Творець – один? i чи могли ми з’явитися нiзвiдки? Час переосмислити вiру, еволюцiю та навiть самого Бога.

У форматi PDF A4 був сбережений видавничий дизайн





Рiчард Докiнз

Бог, що вiджив свое

Посiбник для початкiвцiв




Вiльямовi.

І всiм молодим людям, коли вони пiдростуть достатньо, щоб самим вирiшувати за себе



Частина 1. Прощавай, Боже


1. Стiльки богiв!


Чи вiрите ви в Бога?

Якого саме?

По всьому свiту впродовж iсторii люди поклонялися тисячам богiв. Полiтеiсти вiрили в багатьох богiв одночасно (???? грецькою означае «бог», а ????? – «багато»). Верховний бог вiкiнгiв був Вотан (Одiн). Інших богiв звали Бальдр (бог краси), Тор (бог грому з могутнiм молотом) та його донька Труд. Були у вiкiнгiв й богинi: Снотра (богиня мудростi), Фрiгг (богиня материнства) та Ран (богиня моря).

Давнi греки та римляни теж були полiтеiсти. Як i у вiкiнгiв, iхнi боги дуже нагадували людей i мали сильнi людськi пристрастi та емоцii. У дванадцятьох грецьких богiв i богинь часто були римськi еквiваленти, що нiбито виконували тi самi функцii, як-от цар богiв Зевс (у римлян Юпiтер) зi своiми блискавками; його дружина Гера (Юнона); бог моря Посейдон (Нептун); богиня кохання Афродiта (Венера); посланець богiв Гермес (Меркурiй), який лiтав на крилатих сандалях; бог вина Дiонiс (Бахус). З головних релiгiй, що дожили до наших днiв, полiтеiстичний також iндуiзм iз тисячами богiв.

Дуже багато грекiв i римлян вважали, що iхнi боги реальнi, тому молилися iм, приносили в жертву тварин, дякували за удачу й винуватили iх у невдачах. Звiдки ми знаемо, що цi давнi люди помилялися? Чому нiхто бiльше не вiрить у Зевса? Ми не можемо знати напевне, але бiльшiсть iз нас достатньо впевнено називае себе «атеiстами» щодо цих старих богiв («теiст» – це той, хто вiрить у Бога(iв), а в «атеiст» – «a» означае «нi» – той, хто не вiрить). Свого часу римляни називали атеiстами перших християн, бо тi не вiрили в Юпiтера, Нептуна чи ще когось зi згаданоi компанii. У наш час ми називаемо цим словом людей, якi не вiрять у жодних богiв.

Сподiваюсь, що ви, як i я, не вiрите в Юпiтера, Посейдона, Тора, Венеру, Купiдона, Снотру, Марса, Одiна чи Аполлона. Я не вiрю в давньоегипетських богiв на кшталт Осiрiса, Тота, Нут, Анубiса чи Гора – його брата, що, як Ісус та багато iнших богiв по всьому свiту, нiбито народився вiд дiви. Я не вiрю в Гадада, Енлiля, Ану, Дагона, Мардука чи будь-якого з давнiх вавилонських богiв.

Я не вiрю в Анiанву, Маву, Нгаi чи будь-якого з африканських богiв сонця. Не вiрю я й у Бiлу, Гновi, Валу, Вiрiупранiлi, Карраур чи будь-яку з богинь сонця австралiйських аборигенiв. Я не вiрю в жодного з багатьох кельтських богiв та богинь на кшталт iрландськоi богинi сонця Едейн чи бога мiсяця Елата. Я не вiрю в китайську богиню води Мацзу, фiджийського бога-акулу Дакуваку чи хетського океанського дракона Іллуянку. Я не вiрю в жодного iз сотень i сотень богiв неба, рiчок, морiв, сонця, зiр, мiсяця, погоди, вогню, лiсу… стiльки богiв, у яких можна не вiрити.

А ще я не вiрю в Ягве, бога юдеiв. Однак ви, iмовiрно, вiрите, якщо вас виростили юдеi, християни чи мусульмани. Християни та мусульмани (пiд арабським iм’ям Аллах) перейняли цього юдейського бога, адже християнство та iслам – це вiдгалуження давньоеврейськоi релiгii. Перша частина християнськоi Бiблii повнiстю юдейська, а мусульманська священна книга Коран почасти походить iз давнiх юдейських текстiв. Цi три релiгii, юдаiзм, християнство та iслам, часто зараховують до однiеi групи «авраамiчних», бо вони всi походять вiд мiтичного патрiарха Авраама, якого також називають прабатьком еврейського народу. З Авраамом ми ще зустрiнемося в одному з наступних роздiлiв.

Усi цi три релiгii називають монотеiстичними, бо iхнi представники нiбито вiрять лише в одного бога. Я кажу «нiбито» з кiлькох причин. Ягве, головний нинi бог (якого тому писатиму з великоi лiтери Б – Бог), виник iз малого, як родовий бог давнiх синiв Ізраiлевих, що, за iхнiм переконанням, пiклувався про них як про свiй «обраний народ». (До нинiшнього поклонiння Ягве в усьому свiтi привела iсторична випадковiсть – визнання християнства в Римськiй iмперii пiсля навернення iмператора Костянтина 312 року н. е.) Сусiднi племена мали власних богiв, якi, за iхнiм переконанням, забезпечували iм особливий захист. І хоча сини Ізраiлевi поклонялися родовому богу Ягве, вони не обов’язково не вiрили в богiв конкурентних племен на кшталт бога родючостi ханаанцiв Ваала; вони лише вважали, що Ягве бiльш могутнiй, а також надзвичайно ревнивий (як ми побачимо згодом): горе вам, якщо вiн спiймае вас за флiртом з якимись iншими богами.

Монотеiзм сучасних християн та мусульман теж досить сумнiвний. Наприклад, вони вiрять у злого «диявола» на iм’я Сатана (у християнствi) чи Шайтан (в iсламi). Вiн мае також багато iнших iмен, як-от Вельзевул, Старий Нiк, Лукавий, Спокусник, Грiшний ангел, Люцифер. Християни та мусульмани не називають його богом, але вважають, що вiн мае богоподiбнi сили i з усiма легiонами зла веде запеклу вiйну проти Божих сил добра. Релiгii часто наслiдують iдеi з давнiших релiгiй. Поняття всеосяжноi вiйни добра зi злом, iмовiрно, походить вiд зороастризму – давньоi релiгii, яку заснував перський пророк Зороастр i яка вплинула на авраамiчнi релiгii. Зороастризм був релiгiею двох богiв: бога добра (Агура Мазда), який веде битву з богом зла (Ангра-Майнью). Зороастрiйцiв можна знайти й досi, особливо в Індii. Це ще одна релiгiя, у яку я не вiрю, i ви, мабуть, теж.

Одне з найжахливiших звинувачень для атеiстiв, особливо в Америцi та iсламських краiнах, полягае в тому, що вони поклоняються Сатанi. Насправдi ж атеiсти вiрять у богiв зла не бiльше, нiж у богiв добра. Вони не вiрять нi в що надприродне. У Сатану вiрять лише релiгiйнi люди.

Християнство теж межуе з полiтеiзмом, але в iнший спосiб. «Отець, Син i Святий Дух» описанi як «три в одному й один у трьох». Що саме це означае, теологи сперечаються (часто запекло) протягом багатьох столiть. Це схоже на якусь формулу втискання полiтеiзму в монотеiзм. Його можна навiть назвати тритеiзмом. Давнiй розкол у християнськiй iсторii мiж схiдною (православною) та захiдною (римською) католицькою церквою здебiльшого зумовила суперечка через таке питання: Святий Дух «виходить вiд» (хай би що це означало) Отця та Сина чи лише з Отця? Теологи насправдi роздумують про це впродовж усього свого часу.

А е ще мати Ісуса Марiя. Для римо-католикiв Марiя – богиня в усьому, крiм назви. Вони заперечують, що Марiя – богиня, але все одно моляться iй. Вони вiрять у ii «непорочне зачаття». Що це означае? Ну, католики вiрять, що всi ми «народженi в грiху». Навiть крихiтнi дiти, що, як можна було б подумати, ще трохи замалi, щоб грiшити. Хай там як, однак католики вважають, що Марiя (як i Ісус) була винятком. Усi решта з нас наслiдують грiх першоi людини Адама. Фактично Адам нiколи насправдi не iснував, тому й згрiшити не мiг. Однак католицьких теологiв не збити з пантелику такими дрiбницями. Католики вiрять, що Марiя, замiсть померти, як решта з нас, тiлесно вознеслася (була засмоктана) «вгору» на небеса. Вони зображують ii як «Царицю Небесну» (iнодi навiть «Царицю Всесвiту»!) з маленькою короною, що балансуе на макiвцi. Усе це нiбито робить Марiю як мiнiмум не меншою богинею, нiж будь-яку з тисяч i тисяч iндуiстських божеств (яких самi iндуси називають просто iншими версiями одного бога). Якщо греки, римляни та вiкiнги були полiтеiсти, то й римо-католики теж.

Римо-католики також моляться окремим святим: небiжчикам, яких вважають особливо праведними i яких «канонiзував» Папа. Папа Римський Іван Павло II канонiзував 483 нових святих, а нинiшнiй Папа Франциск – не менш нiж 813 лише за один день. Вважають, що багато святих мають якiсь особливi таланти, якi роблять iх вартими молитов з конкретними цiлями чи для конкретних груп людей. Святий Андрiй – покровитель торговцiв рибою, святий Бернард – покровитель архiтекторiв, святий Дрого – покровитель власникiв кав’ярень, святий Гуммар – покровитель лiсорубiв, свята Лiдвiна – покровителька ковзанярiв. Якщо потрiбно помолитися про терпiння, католики можуть порадити вам святу Риту Касiйську. Якщо ваша вiра похитнулася, спробуйте святого Івана вiд Хреста. Якщо вiдчуваете розпуку чи душевнi страждання, найкращим вибором для вас може бути свята Дiмфна. Хворi на рак зазвичай моляться святому Перегрину. Якщо загубили ключi, звертайтеся до святого Антонiя. А е ще ангели, що мають рiзнi щаблi: вiд серафимiв угорi через архангелiв до вашого особистого ангела-охоронця. Знову-таки римо-католики заперечуватимуть, наче ангели – це боги чи напiвбоги, i стверджуватимуть, що насправдi не моляться святим, а лише просять iх замовити слiвце перед Богом. Мусульмани теж вiрять в ангелiв. А також у демонiв, яких вони називають джинами.

Я не думаю, що мае велике значення, хто такi Марiя, святi та архангели: боги, напiвбоги чи анi те, анi iнше. Сперечатися через належнiсть ангелiв до напiвбогiв – це радше те, як сперечатися через тотожнiсть фей i пiксi.

Хоча ви, ймовiрно, не вiрите у фей i пiксi, цiлком можливо, що вас виховали в однiй iз трьох авраамiчних вiр як юдеiв, християн чи мусульман. Як це бувае, мене виховували як християнина. Я ходив у християнську школу й зазнав обряду конфiрмацii в англiканськiй церквi у тринадцять рокiв. Зрештою, у п’ятнадцять я християнство покинув. Одна з причин була така. Уже приблизно у дев’ять рокiв я вирахував, що якби народився в родинi вiкiнгiв, то щиро б вiрив у Одiна та Тора. Якби я народився в давнiй Грецii, то поклонявся б Зевсовi та Афродiтi. У наш час, якби я народився в Пакистанi чи Єгиптi, то вiрив би, що Ісус був лише пророк, а не Син Божий, як стверджують християнськi священники. Якби я народився в родинi юдеiв, то й досi чекав би на пришестя Месii, давно обiцяного спасителя, замiсть вiрити, що цей Месiя був Ісус, як учили в моiй християнськiй школi. Люди в рiзних краiнах копiюють батькiв i вiрять у бога чи богiв своеi краiни. Цi вiрування суперечать одне одному, тому вони просто не можуть усi бути правильнi.

Якщо одне з них правильне, чому це мае бути саме те вiрування, яке ви випадково успадкували в краiнi, де народилися? Не потрiбно бути дуже саркастичним, щоб додуматися приблизно до такого: «Чи не дивовижно, що майже всi дiти дотримуються тiеi самоi релiгii, що iхнi батьки, i це завжди (якось так випадково) правильна релiгiя!» Одна з моiх улюблених тем – звичка навiшувати на малих дiтей ярлики релiгii iхнiх батькiв: «католицька дитина», «протестантська дитина», «мусульманська дитина». Такi фрази можна почути щодо дiтей, надто малих, щоб розмовляти, не кажучи вже дотримуватися якихось релiгiйних переконань. Менi здаеться так само абсурдно говорити «соцiалiстична дитина» чи «консервативна дитина», але ж таких фраз нiхто не використовуе. Не думаю також, що нам варто говорити про «атеiстичних дiтей».

А тепер ще кiлька iмен для тих, хто не вiрить. Багато людей намагаються уникати слова «атеiст», хоч вони не вiрять у жодного з богiв, якi мають iм’я. Дехто просто каже: «Я не знаю, ми не можемо знати». Такi люди часто називають себе «агностики». Це слово (яке походить вiд грецького й означае «незнання») вигадав Томас Генрi Гакслi, друг Чарльза Дарвiна, вiдомий як «Бульдог Дарвiна», бо вiн публiчно обстоював iдеi останнього, коли той був надто сором’язливий, надто зайнятий чи надто хворий, щоб робити це самому. Деякi з тих людей, що називають себе агностиками, вважають iснування або неiснування богiв однаково ймовiрним. Я думаю, що це не зовсiм правильно, i Гакслi зi мною погодився б. Ми не можемо довести, що фей немае, але це не означае, що ми визнаемо ймовiрнiсть iхнього iснування як 50:50. Бiльш розсудливi агностики кажуть, що вони не знають напевне, але вважають iснування будь-якого рiзновиду бога малоймовiрним. Іншi агностики могли б сказати, що воно не малоймовiрне, але ми просто не знаемо.

Деякi люди не вiрять у богiв з iменем, проте тужать за «якоюсь вищою силою», «чистим духом», творчим розумом, про який нiчого не вiдомо, крiм того, що це вiн задумав Всесвiт. Вони могли б сказати щось на кшталт: «Ну, я не вiрю в Бога, – мабуть, у сенсi авраамiчного Бога, – але не можу повiрити, що нiчого такого немае. Мае ж бути щось бiльше, щось за межами вiдомого».

Деякi з цих людей називають себе «пантеiсти». Пантеiсти дещо невизначенi щодо того, у що вони вiрять. Вони кажуть щось на кшталт: «Мiй бог – це все навколо», «Мiй бог – природа», «Мiй бог – Всесвiт». Або «Мiй бог – глибока таiна усього, чого ми не розумiемо». Великий Альберт Айнштайн використовував слово «Бог» у розумiннi, дуже схожому на останне твердження. Це дуже вiдрiзняеться вiд бога, який дослухаеться до ваших молитов, читае вашi потаемнi думки та пробачае (або карае) вашi грiхи – усього, що мав би робити авраамiчний Бог. Айнштайн був непохитний: вiн не вiрив у персонiфiкованого бога, який робить хоч щось iз цього.

Іншi люди називають себе «деiсти». Деiсти не вiрять у жодного з тисяч богiв з iменем за всю iсторiю людства. Однак вони вiрять у щось, трохи бiльш визначене, нiж пантеiсти. Вони вiрять у творчий розум, який винайшов закони Всесвiту, привiв усе в рух на початку часу та простору, а потiм сiв вiдпочивати й уже нiчого бiльше не робив: просто дав усьому вiдбуватися згiдно iз законами, якi вiн (воно?) виклав. Деiстами були кiлька батькiв-засновникiв Сполучених Штатiв, як-от Томас Джефферсон та Джеймс Медiсон. Пiдозрюю, що якби вони жили пiсля Чарлза Дарвiна, а не у XVIII столiттi, то були б атеiсти, але не можу це довести.

Коли люди кажуть, що вони – атеiсти, то не мають на увазi, наче можуть довести, що богiв не iснуе. Фактично довести, що чогось не iснуе, не можна. Ми не знаемо точно, що богiв немае, так само ми не можемо довести, що немае фей, пiксi, ельфiв, гоблiнiв, лепреконiв чи рожевих единорогiв; так само ми не можемо довести, що не iснуе Санта-Клауса, Великоднього кролика чи Зубноi феi. Уявити собi можна безлiч усього, i нiхто цього не спростуе. Фiлософ Бертран Рассел продемонстрував це на яскравому прикладi. «Якби я сказав вам, – говорив Рассел, – що навколо Сонця обертаеться чашка з китайськоi порцеляни, ви не змогли б цього спростувати». Однак нездатнiсть щось спростувати – ще не привiд вiрити в це. У певному сенсi ми всi маемо бути «чайними агностиками». Однак на практицi ми – a-чаiсти. Таким само (технiчно агностично), як a-чаiстами, a-феiстами, a-пiксистами, a-единорогiстами чи ким там ще, ви можете бути атеiстами.

Насправдi ми маемо бути агностиками щодо всiх цих мiльярдiв сутностей, якi можемо уявити, але нiхто не може спростувати. Проте ми не вiримо в них. І поки хтось не запропонуе причину вiрити, ми лише марнуемо час, переймаючись цим. Такий пiдхiд ми застосовуемо до Тора та Аполлона, Ра та Мардука, Мiтри та Великого Джуджу З Високоi Гори. Чи не могли б ми пiти трохи далi й думати так само про Ягве чи Аллаха?

«Поки хтось не запропонуе причину», – сказав я. Що ж, багато людей пропонували те, що вважали причиною вiрити в того чи того бога. Або в якусь безiменну «вищу силу» чи «творчий розум». Тому нам потрiбно розглянути цi причини й побачити, чи насправдi вони вагомi. Деякi з них ми розглянемо на сторiнках цiеi книжки. Особливо у другiй частинi, присвяченiй еволюцii.

З цiеi величезноi теми я насамперед маю сказати, що еволюцiя – визначений факт: ми близькi родичi шимпанзе, трохи дальшi родичi мавпочок, дуже далекi родичi риб тощо.

Багато людей вiрять у свого бога чи богiв через священнi тексти: Бiблiю, Коран чи якусь iншу книгу. Цей роздiл уже мiг пiдготувати вас до сумнiву в такiй причинi для вiри. Рiзних вiр дуже багато. Звiдки ви знаете, що священна книга, на якiй ви виросли, правдива? І якщо всi iншi неправдивi, що змушуе вас думати, що ваша священна книга не така теж? Багато з вас, хто це читае, може, виросли на однiй конкретнiй священнiй книзi – християнськiй Бiблii. Їй присвячений наступний роздiл. Хто ii написав i яка причина вiрити, що вона правдива?




2. Та чи правда це?


Скiльки з того, що ми читаемо в Бiблii, правда?

Звiдки ми знаемо, що щось в iсторii було насправдi? Звiдки ми знаемо, що iснував Гай Юлiй Цезар? Чи Вiльгельм Завойовник? Жоден з очевидцiв не дожив до наших днiв; до того ж очевидцi бувають на диво ненадiйнi, як скаже вам будь-який полiцiянт, що хоч раз брав у людей покази. Ми знаемо, що Цезар та Вiльгельм iснували, бо археологи знайшли промовистi свiдчення, а також через багато згадок у рiзних документах, написаних за iхнього життя. Однак коли едине свiдчення про якусь подiю чи особу написане лише через десятки чи сотнi рокiв пiсля смертi будь-яких очевидцiв, iсторики стають недовiрливi. Цi свiдчення слабкi, бо iх передавали з уст в уста й легко могли перекрутити. Особливо якщо той, хто про них написав, мав упередження. Вiнстон Черчилль сказав: «Історiя буде добра до мене. Я маю намiр писати ii сам!» У цьому роздiлi ми побачимо, що це проблеми бiльшостi розповiдей про Ісуса в Новому Заповiтi. Старий Заповiт зачекае до наступного роздiлу.

Ісус мав би говорити арамейською – семiтською мовою, близькою до iвриту. Книги Нового Заповiту в оригiналi були написанi грецькою, а Старого Заповiту – iвритом. Перекладiв iншими мовами просто безлiч. Найвiдомiший англiйський переклад – це Бiблiя короля Якова 1611 року, названа так, бо ii замовив король Англii Якiв I (Якiв VI Шотландський). Я вiддаю перевагу саме версii короля Якова, бо там дуже чудова мова – воно й не дивно, бо це англiйська часiв Шекспiра. А що та мова тепер не завжди добре зрозумiла читачам, то в цiй книжцi я неохоче вирiшив використовувати сучасний переклад – Нову мiжнародну версiю: якщо не зазначено iншого, цитати взятi саме з неi[1 - Тут i далi всi цитати з Бiблii поданi за украiнським перекладом Івана Огiенка. (Тут i далi прим. перекл., якщо не зазначено iнше.)].

На вечiрках досить популярна гра, яку в Британii називають «Китайський шепiт», а в багатьох iнших краiнах – «Зiпсований телефон». Ви стаете в ланцюжок, скажiмо, десятеро людей у ряд. Перша людина щось шепоче – це може бути якась розповiдь – другiй. Друга шепоче цю розповiдь третiй, третя – четвертiй i т. д. Нарештi, коли ця розповiдь досягае десятоi людини, вона повторюе почуте всiм присутнiм. Якщо тiльки оригiнальна розповiдь не була винятково проста та коротка, вона дуже змiниться, часто надто кумедно. І в кiнцi ланцюжка змiняться не лише окремi слова, але й важливi подробицi самоi розповiдi.

До винайдення писемностi й появи науковоi археологii уснi розповiдi з усiма iхнiми викривленнями, як у цiй грi, були единим способом передати iнформацiю мiж людьми. А вiн жахливо ненадiйний. З кожним новим поколiнням розповiдь перекручували дедалi бiльше. Урештi-решт, фактична iсторiя (що сталося насправдi) губилася в мiтах i легендах. Сьогоднi вже складно сказати, чи iснував колись реальний прототип легендарного грецького героя Ахiлла або казковоi красунi Єлени, чие обличчя «вiдправило в путь тисячу кораблiв». Коли згодом поет Гомер записав цi розповiдi (а ми не знаемо, коли це трапилося, навiть приблизно в якому столiттi), вони вже були перекрученi поколiннями оповiдачiв. Будь-яка достеменна iстина була втрачена. Ми не знаемо, хто такий «Гомер» чи коли вiн жив; чи був вiн слiпий, як говорить легенда; була це одна людина чи багато. І ми не знаемо, як його розповiдi починалися в оригiналi, до того як вони пройшли перекручувальний фiльтр усних оповiдок. Чи починалися вони як правдивi iсторii, а спотворенi були потiм? Чи вони одразу виникли як фантазiйнi художнi твори, а в переказах змiнилися ще бiльше?

Те саме стосуеться iсторiй Старого Заповiту. Вiрити iм ми маемо причин не бiльше, нiж оповiдям Гомера про Ахiлла чи Єлену. Розповiдi про Авраама та Йосипа – це еврейськi легенди, так само, як розповiдi Гомера – грецькi легенди. Як щодо Нового Заповiту? Вiн дае бiльше надiй знайти правдивi розповiдi, бо стосуеться пiзнiшого перiоду, нiж Старий: якихось двох тисяч рокiв тому. Однак що ми насправдi знаемо про Ісуса? Чи можемо ми бути впевненi, що вiн хоча б iснував? Бiльшiсть сучасних науковцiв вважае, що вiн, iмовiрно, колись жив. Якi докази цього ми маемо?

Євангелiя? Їх друкують на початку Нового Заповiту, тому ви можете думати, що й написали iх першими. Проте насправдi найдавнiшi книги Нового Заповiту друкують ближче до кiнця: це послання апостола Павла. На жаль, апостол Павло майже нiчого не говорить про життя Ісуса. Там багато написано про релiгiйне значення Ісуса, особливо його смертi й воскресiння. Однак майже нiчого навiть схожого на фактаж. Може, апостол Павло вважав, що його читачi вже й так знали розповiдь про життя Ісуса. А може, вiн не знав ii сам: згадайте, що Євангелiя тодi ще не записували. Може, вiн не вважав ii взагалi важливою. Цей брак фактiв про Ісуса в посланнях апостола Павла змушуе iсторикiв губитися у здогадах. Чи не дивно, що Павло, який хотiв, щоб люди поклонялися Ісусу, майже нiчого не говорить про те, що Ісус насправдi сказав чи зробив?

Історикiв насторожуе й те, що про Ісуса майже немае згадок за межами Євангелiй. Єврейський iсторик Йосип Флавiй (37 – бл. 100), пишучи грецькою мовою, зазначив лише таке:



Тепер, у цi часи була розумна людина, Ісус, якщо це буде законно називати його людиною, бо Вiн був чинитилем чудних дiл, учителем таких людей, котрi слухають правду з задоволенням. Вiн повiв за Собою як i багато евреiв, так i багато з поган. Вiн був Месiя; i коли Пилат, за радою головних серед нас, засудив Його на хрест, тi, що любили Його, спочатку не залишили Його, бо Вiн з’явився iм знову живим на третiй день, як святi пророки предвiстили цю та тисячу iнших чудних речей про Нього; i плем’я християн, названих так вiд Нього, не щезло понинi.


Багато iсторикiв пiдозрюють, що цей уривок – пiдробка, яку пiзнiше додав якийсь християнський письменник. Найпiдозрiлiша фраза – «Вiн був Месiя». У еврейськiй традицii iм’ям «Месiя» називали довгоочiкуваного еврейського царя чи полководця, який мав народитись, щоб перемогти ворогiв юдеiв. Християни вчили, що Ісус був Месiя («Христос» – це просто грецький переклад цього слова). Однак для побожного юдея Ісус якось не схожий на полководця. Фактично це ще м’яко сказано. Його заклики до миру – навiть пiдставляти другу щоку, коли хтось вас ударить – зовсiм не те, чого очiкуеш вiд воiна. І далекий вiд того, щоб повести евреiв проти тогочасних римських поневолювачiв, Ісус смиренно пiшов на страту вiд iхнiх рук. Ідея, що Ісус був Месiя, здавалася б побожному юдею, як Йосип Флавiй, божевiльною. Якби Флавiй чомусь пiшов проти всього свого виховання й переконав себе, що такий малоймовiрний персонаж, як Ісус, був Месiя, вiн написав би про це велику пiсню й танець до неi. Вiн не кинув би просто випадкову фразу «Вiн був Месiя». Тому вона дуже схожа на пiзнiшу християнську пiдробку. Саме так сьогоднi вважае бiльшiсть учених мужiв.

З-помiж iнших давнiх iсторикiв Ісуса згадуе лише римлянин Корнелiй Тацит (54–120). Приписуваний йому твiр пропонуе переконливiше свiдчення на користь iснування Ісуса, що особливо цiкаво, бо Тацит не каже про християн нiчого доброго. Пишучи латиною про переслiдування перших християн за часiв iмператора Нерона (37–87), Тацит зауважив:



І ось Нерон, щоб розвiяти чутки, постарався вишукати винних i пiддав найвитонченiшим покаранням тих, хто своiми мерзотами заслужив до себе загальну ненависть i кого юрба називала християнами. Христа, вiд iменi якого походить ця назва, стратив за часiв Тиберiя прокуратор Понтiй Пiлат; придушене на час, це згубне марновiрство стало знову вихоплюватися назовнi, i не тiльки в Юдеi, звiдки пiшла ця пошесть, але й у Римi, куди звiдусiль стiкаеться усе бридотне i безсоромне i де воно знаходить своiх прибiчникiв[2 - Переклад з латинськоi Олександра Кислюка. Див: Корнелiй Тацiт. Аннали. Киiв: Украiнський письменник, 2013. 702 с.].


Хай там як, але цей уривок теж багато хто вважае пiдробкою.

За словами бiльшостi, але не всiх науковцiв, вiрогiдно, що Ісус справдi iснував. Звiсно, ми знали б це точно, якби могли бути впевненi в iсторичнiй правдивостi чотирьох Євангелiй Нового Заповiту. Донедавна нiхто в них не сумнiвався. В англiйськiй мовi навiть е вислiв «евангельська правда», який означае, що правдивiше вже нiкуди. Однак сьогоднi цей вислiв звучить не надто переконливо пiсля дослiджень XIX та XX столiть (особливо нiмецьких науковцiв).

Хто написав цi Євангелiя? І коли? Багато людей помилково вважають, що «Євангелiе вiд Матвiя» написав збирач податкiв Матвiй, один iз дванадцяти супутникiв Ісуса. А «Євангелiе вiд Івана» написав iнший з цiеi компанii, Іван, який став вiдомий як «улюблений учень». Вони думають, що «Євангелiе вiд Марка» написав юний супутник головного учня Ісуса Петра, а «Євангелiе вiд Луки» – лiкар, друг Павла. Однак нiхто не мае жодного уявлення про те, хто насправдi написав цi Євангелiя. Ми не маемо переконливих доказiв у жодному з чотирьох випадкiв. Пiзнiше християни просто проставили якесь iм’я на кожному Євангелii для переконливостi. Це мало здаватися кращим, нiж позначати iх невиразними, нейтральними лiтерами на кшталт А, Б, В, Г. Жоден серйозний науковець сьогоднi не думае, що Євангелiя справдi написали очевидцi тих подiй, i всi згоднi, що навiть «Євангелiе вiд Марка», найдавнiше з усiх чотирьох, написане приблизно за 35–40 рокiв пiсля смертi Ісуса. «Євангелiе вiд Луки» та «Євангелiе вiд Матвiя» взяли бiльшiсть своiх оповiдей iз «Євангелiя вiд Марка», а деякi – з нинi втраченого грецького документа, вiдомого як «Q». Перш нiж цi чотири тексти були нарештi записанi, усi матерiали Євангелiй постраждали вiд десятилiть переповiдань, перекручень та перебiльшень, як у «Зiпсованому телефонi».

Свiдками вбивства президента США Джона Кеннедi в 1963 роцi були сотнi людей. Його зафiльмували на кiноплiвку. Газети всього свiту повiдомили про нього того самого дня. Щоб вивчити кожну подробицю того, що сталося, створили спецiальний слiдчий орган – Комiсiю Воррена. У ньому збирали компетентнi думки науковцiв, лiкарiв, кримiналiстiв та експертiв iз вогнепальноi зброi. У 888-сторiнковому звiтi Комiсii Воррена йшлося, що Кеннедi застрелив Лi Гарвi Освальд, який дiяв сам. Однак з роками виникло чимало мiтiв, легенд i теорiй змови, яких пiсля смертi останнiх очевидцiв, iмовiрно, ставатиме лише бiльше.

Терористичнi атаки 11 вересня на Нью-Йорк та Вашингтон сталися менш нiж 20 рокiв тому, тобто часу вiдтодi минуло менше, нiж мiж смертю Ісуса та написанням найдавнiшого «Євангелiя вiд Марка». Факти цих нападiв ретельно задокументували, iх повiдомили численнi очевидцi й не раз обговорили кожну подробицю похвилинно. Проте й щодо них немае остаточноi згоди. Інтернет повен суперечливих чуток, легенд та теорiй. Деякi люди вважають, що це був план самих американцiв. Або iзраiльтян. Навiть прибульцiв iз вiдкритого космосу. Іншi тим часом вважали, не надаючи жодних доказiв, що за цими атаками стояв iракський диктатор Саддам Хусейн. Це виправдовувало в iхнiх очах наказ президента Буша про вторгнення в Ірак (хоча офiцiйною причиною теракти нiколи не були). Очевидцi фотографували те, що вважали обличчям Сатани у хмарах димного пилу, якi висiли того дня над Нью-Йорком.

На жаль, правда в тому (iнтернет демонструе це, як нiколи ранiше), що люди просто схильнi до вигадок. Чутки та плiтки ширяться, мов епiдемii, незалежно вiд iстини. Видатний американський письменник Марк Твен нiбито сказав: «Поки правда взуеться, брехня пiв свiту обiйде». І не лише зловмисна брехня, але й хорошi iсторii – неправдивi, але милi та кумеднi, особливо якщо iх розповiдають щиро, справдi не знаючи, що вони неправдивi. Або розповiдi, що зовсiм не милi, а навпаки, жахливо зловiснi – це ще одна причина, чому iх так багато.

Ось типовий приклад того, як неправдива розповiдь шириться, бо вона цiкава й вiдповiдае очiкуванням або забобонам людей. Спершу трохи передiсторii. Ви, може, чули про «Вознесiння». Деякi проповiдники та письменники, використовуючи окремi уривки з Бiблii, останнiм часом змусили тисячi людей, здебiльшого в Америцi, вiрити, що невдовзi кiлька щасливчикiв, вибраних за iхню доброчеснiсть, раптом злетять до неба й зникнуть там. Це «Вознесiння» провiстить обiцяне «Друге пришестя» Ісуса. Решта з нас – не вознесенi – будуть «Залишенi». Люди, яких ми знаемо, раптом щезнуть, не зоставивши жодного слiду. Імовiрно, «до неба» означае, що вознесенi австралiйцi полетять у протилежному напрямку, нiж вознесенi европейцi!

А тепер розповiдь, про яку я згадав. Вона неправдива, хоч у неi багато хто вiрить, i демонструе, як зазвичай ширяться хорошi розповiдi. Одна жiнка з Арканзасу iхала на машинi за вантажiвкою, що везла надувнi кульки у формi людського тiла в натуральну величину. Вантажiвка перекинулася, i рожевi надутi ляльки злетiли до небес, бо були накачанi гелiем. Думаючи, що вона побачила Вознесiння та Друге пришестя Ісуса, та жiнка почала кричати: «Вiн повернувся, вiн повернувся!» i полiзла крiзь вiкно на даху автiвки на повному ходу, щоб теж вознестися на небеса. Як наслiдок, аварiя з двадцятьма автiвками вбила тринадцятьох невинних людей i саму ту жiнку. Звернiть увагу на пiдробну точнiсть цього «тринадцятьох невинних людей». Ви можете подумати, що просто чутки не мали б таких подробиць. Але ви помилилися б.

Ви можете бачити, яка «поширювана» ця розповiдь. Якби хтось розповiв ii вам як факт, ви майже напевне поспiшили б переказати ii комусь iще. Такi розповiдi ширяться просто тому, що схожi на правду. Може, вони кумеднi. Може, ми насолоджуемося увагою, яку отримуемо, коли переповiдаемо хорошу iсторiю. Розповiдь про ляльок, накачаних гелiем, не лише надзвичайно яскрава: вона вiдповiдае очiкуванням або забобонам людей. Чи ви не бачите, як те саме може стосуватися розповiдей про чудеснi дiяння Ісуса чи його воскресiння? Першi адепти молодоi християнськоi релiгii могли бути надто охочi переказувати цi оповiдки та чутки про Ісуса, абсолютно не перевiряючи iхню правдивiсть.

Подумайте про перекрученi легенди щодо атаки 11 вересня або вбивства Кеннедi, а потiм уявiть, як ще легше й бiльше можна все перекрутити, якщо немае жодних камер, газет та письмових свiдчень упродовж 30 рокiв пiсля подii. Немае нiчого, крiм плiток. Саме така була ситуацiя пiсля смертi Ісуса. По всьому Схiдному Середземномор’ю, вiд Палестини до Рима, виникали окремi осередки християн рiзного штибу. Зв’язки мiж цими мiсцевими групами були слабкi та нечастi. Євангелiя ще не були написанi. Тi люди не мали Нового Заповiту, який скрiпив би iх разом. Вони розходилися в багатьох питаннях, наприклад, чи мали християни бути евреями (та обрiзаними), чи було християнство цiлою новою релiгiею. Деякi з послань апостола Павла демонструють лiдера, який намагаеться упорядкувати цей хаос.

Узгоджений бiблiйний «канон» – офiцiйний перелiк книг – встановили лише за кiлька столiть пiсля смертi Павла. Сьогоднi Бiблiя, яку читають християни (протестанти), – це стандартний канон iз 27 книг Нового Заповiту та 39 книг Старого Заповiту (римо-католики та православнi християни мають низку додаткових книг, часто називаних «Апокрифи»).

Євангелiя вiд Матвiя, Марка, Луки та Івана единi в офiцiйному канонi, але, як ми побачимо, приблизно в той самий час були написанi багато iнших проповiдей Ісуса. Канон здебiльшого затвердило зiбрання чiльникiв церков пiд назвою Нiкейський собор. Це було 325 року н.е., у днi ейфорii пiсля офiцiйного визнання християнства в Римськiй iмперii, спричиненого наверненням iмператора Костянтина Великого. Якби не Костянтин, вас, iмовiрно, навчали б поклонятися Юпiтеру, Аполлону, Мiнервi та iншим давньоримським богам. Набагато пiзнiше iншi кiлька великих iмперiй – Португальська (у Бразилii) та Іспанська (на рештi континенту) – поширили християнство по всiй Пiвденнiй Америцi. До речi, поширення iсламу в Пiвнiчнiй Африцi, на Близькому Сходi та на Індiйському субконтинентi теж стало наслiдком вiйськових завоювань.

Як я вже зазначав, Євангелiя вiд Матвiя, Марка, Луки та Івана були лише чотирма з великоi кiлькостi Євангелiй, наявних за часiв Нiкейського собору. Деякi з менш вiдомих Євангелiй я згадаю трохи згодом. До канону могли включити будь-яке з них, але з рiзних причин цього не зробили. Часто так траплялося, бо iх вважали еретичними: це лише означало, що вони суперечили «ортодоксальним» вiруванням учасникiв собору. Інколи так траплялося, бо iх написали трохи пiзнiше, нiж Євангелiя вiд Матвiя, Марка, Луки та Івана. Однак, як ми вже бачили, навiть Євангелiе вiд Марка написане недостатньо рано, щоб вважати його потенцiйно правдивою iсторiею.

Привiлейованi чотири Євангелiя вибрали почасти з дивних причин, пов’язаних радше з поетичними мiркуваннями, нiж iсторичними. За два столiття до Нiкейського собору жив Іреней, один iз впливових дiячiв ранньоi iсторii християнства, вiдомих як «Отцi Церкви». Вiн був переконаний, що мае бути лише чотири Євангелiя, не бiльше й не менше. Іреней вказував на те (неначе це мае якесь значення), що Земля мае чотири кiнцi й чотири вiтри. Нiби цього було недостатньо, вiн також зазначав, що Книга Об’явлення святого Івана Богослова згадуе Божий престол, який стоiть на чотирьох створiннях iз чотирма лицями. Це, схоже, навiяв пророк Єзекiiль зi Старого Заповiту, який бачив подобу чотирьох живих iстот, що виходили з бурхливого вiтру, кожна з яких мала чотири обличчя. Чотири, чотири, чотири, чотири – вiд цiеi цифри не втекти, а отже, потрiбно мати в канонi чотири Євангелiя! На жаль, саме такi «мiркування» замiняють логiку в теологii.

Книгу Об’явлення, до речi, додали до канону лише пiзнiше, i шкода, що взагалi додали. Якийсь хлопчина на iм’я Іван однiеi ночi на островi Патмос мав дивний сон, який записав. Ми всi бачимо сни, i багато з них досить дивнi. Моi майже завжди такi, але я не записую iх i точно не вважаю цi снi достатньо цiкавими, щоб нав’язувати iх iншим людям. Сон Івана був дивнiший за бiльшiсть (неначе пiд наркотиками). Вiн став дуже вiдомий лише тому, що якось потрапив у бiблiйний канон. Полум’янi проповiдники в Америцi вважають цей сон пророчим i часто цитують. Нарiвнi з першим посланням апостола Павла до солунян, Книга Об’явлення – головне натхнення iдеi «Вознесiння». Це також джерело небезпечноi iдеi, що довгоочiкуване Друге пришестя Ісуса буде лише пiсля «Битви при Армагеддонi». Згадане вiрування пояснюе, чому деякi люди в Америцi прагнуть тотальноi вiйни за участi Ізраiлю на Близькому Сходi. Вони думають, що то й буде «Армагеддон».

Через надзвичайну популярнiсть книжок серii «Залишенi» тисячi людей, особливо в Америцi, щиро пiдтримують божевiльне вiрування, що Вознесiння буде насправдi. І буде невдовзi. Є навiть вебсайти, що рекламують платну послугу догляду за вашим котом, якщо ви раптом тiлесно злетите «вгору» на небеса. На жаль, люди не розумiють: якi книги включили до канону, а якi були… залишенi, майже повнiстю вирiшив простий випадок!

Тривалий вiдтинок мiж смертю Ісуса та написанням Євангелiй дае нам лише одну з причин сумнiватися, що вони становлять правдивий виклад iсторii. Інша причина полягае в тому, що Євангелiя суперечать одне одному. Хоч усi вони погоджуються, що Ісуса супроводжували дванадцятеро учнiв, проте розходяться в тому, ким вони були. Євангелiя вiд Матвiя та Луки простежують походження чоловiка Марii Йосипа вiд царя Давида через два геть рiзнi ланцюжки предкiв (25 у Матвiя й 41 у Луки). Ба гiрше, Ісус нiбито народився вiд матерi-дiви, тому християни не можуть використати походження Йосипа вiд Давида, щоб встановити, що Ісус походить вiд Давида. Євангелiя також розходяться з вiдомими iсторичними фактами, наприклад про римських правителiв та iхнi дiяння.

А втiм, ще одна проблема з визнанням Євангелiй як iсторичноi правди – це iхня одержимiсть справдженням пророцтв Старого Заповiту. Особливо в Євангелii вiд Матвiя. Виникае вiдчуття, що автор цiлком мiг щось вигадати та вписати це у свiй твiр, лише щоб справдити пророцтво. Найяскравiший приклад – вигадана легенда, що Марiя була дiва, коли народила Ісуса. І ця легенда справдi отримала власне життя. Матвiй розповiдае, як до Йосипа увi снi явився ангел i запевнив, що його наречена Марiя вагiтна не вiд iншого чоловiка, а вiд Бога. (Це, до речi, суперечить Євангелiю вiд Луки, де ангел явився самiй Марii.) Хай там як, Матвiй далi, не вiдчуваючи найменшоi тiнi сорому, дiлиться з читачами:




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/richard-dokinz/bog-scho-vidzhiv-svoie-dovidnik-dlya-pochatkivciv/?lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Тут i далi всi цитати з Бiблii поданi за украiнським перекладом Івана Огiенка. (Тут i далi прим. перекл., якщо не зазначено iнше.)




2


Переклад з латинськоi Олександра Кислюка. Див: Корнелiй Тацiт. Аннали. Киiв: Украiнський письменник, 2013. 702 с.